Про село
ЛІСНИКИ – село, підпорядковане Бережанській міській раді. Розташоване за 3 км від районного центру і найближчої залізничної станції Бережани. Через село тече потічок Плинай, що впадає в р. Золота Липа. Географічні координати: 49° 27′ пн. ш. 24° 53′ сх. д. Територія – 2,97 кв. км. Дворів – 279. Населення – 854 особи (2011 р.).
Територія села – в межах давно обжитих територій, про що свідчать знайдені різноманітні знаряддя праці, кам’яні ножі, наконечники від стріл, рубища, рештки глиняної посуди та інші предмети домашнього вжитку давніх слов’ян. Перші історичні згадки про Лісники датовані початком 14 ст.; конкретніші знаходимо в Актах гродських та земських. Зокрема у 1368 р. король Казимир Великий подарував село Лісники полякові Станіславові Древінті. Назва походить від основного роду занять місцевого населення – заготівлі лісу. Окрім розвитку лісозаготівлі лісничани займались і виробництвом меду, так званим бортництвом; про це свідчить давня назва урочища Бортники.
Географія села
Лісники мають вдале географічне розташування. Ця обставина відігравала важливу роль у давні часи, адже крізь село пролягли великі торгівельні шляхи з Теребовлі: перший – до Галицько-Волинського князівства з осідком у княжому Галичі (Бережани–Лісники–Рогатин–Галич), а другий – до Львова (Бережани–Лісники–Рогатин–Львів). Шлях через Бережани та Лісники до Львова купці вважали набагато вигіднішим, бо він був коротшим і фінансово привабливішим, позаяк пролягав через багатолюдні й багатші села. У “Географічному словнику Королівства Польського” під редакцією Філіпа Сулімякського, 1884 р., зокрема, сказано, що “село Лісники лежить при великій дорозі, яка пролягає зі Львова через Бережани до Тернополя…”
Навколо Лісників – лісисті горби й урочища, що ще у давнину отримали назви: Бабина гора, Бортники, Гайова, Грабник, Жорниська, Закутина, Луги та інші. Деякі гори навколо Лісників доволі високі: Сторожиська – 398 м, Бабина гора – 375 м, Грабник – 401,7 м, На Горбах – 400 м над рівнем моря. На території села є корисні копалини: пісок, глина, камінь. У часи Австро-Угорської імперії та після її розпаду в Лісниках до 1939 р. діяли кар’єри: піщаний та з добування вапнякового каменю. Заможні селяни мали власні цегляні цехи, в яких із місцевої глини випалювали добротну цеглу. Одна з таких цегелень працювала в 1950-х рр. в урочищі Глиниська; була підпорядкована місцевому колгоспові. Є три невеличких ставки.
Культура села
У селі діє Будинок народної творчості, осередки молодіжних громадських організацій, бібліотека, крамниця.
На честь скасування панщини в селі встановлено пам’ятний хрест (1848 р.). Кам’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці побудовано у 1902 р. Великий вклад у розвиток та зміцнення громади села зробив від 1914 р. о. Григорій Качала. З проукраїнську діяльність його навесні 1939 р. арештували поляки й ув’язнили в польському концтаборі Береза Картузька.
1910 р. в селі зведено читальню “Просвіти” (нині Будинок народної творчості). На фасаді встановлено пам’ятну плиту родині П. Ратича, яка сприяла побудові читальні та розвитку культури, освіти і духовності в Лісниках.
Боротьба за незалежність
Після початку Першої світової війни до Леґіону УСС (Лісники були збірним пунктом) зголосилися близько 30 жителів, зокрема: М. Демчишин, В. Дулеба, Іван і Михайло Дяковичі, М. Захарів, І. Легата, М. Марків, М. Михайлів, І. Мойсенович, Василь та Іван Ненькові, М. Петрович, Д. Семчишин, В. Синишин, М. Токар, М. Чвартацький, І. Шепета, І. Яцишин та інші. У “Літописі Червоної Калини” (1935 р.) в статті “Перша оркестра УСС” композитор Михайло Гайворонський згадав про січовиків-лісничан. У 1916–1917-х рр. у читальні “Просвіти” було створено шпитальок, де лікували поранених у боях на Лисоні та біля неї. Полеглих усусусів, а також вояків австро-угорської армії ховали на сільському цвинтарі. На початку 1930-х рр. останки січовиків перенесли на сільський військовий меморіал. Упродовж 2003–2005-х рр. стараннями сільського осередку Народного Руху України та небайдужими лісничанами на могилах усусусів встановлено 65 бетонних хрестів, упорядковано більш як 200 могил вояків австро-угорської армії.
Протягом 1920–1930-х рр. у Лісниках діяли підпільні організації та осередки партій, що сповідували принципи Української Самостійної Соборної Держави. Зокрема підпільниками УВО були: І. Демчишин, І. Дідух, о. Г. Качала, В. та І. Легати, М. Михайлів, М. Прийдун, І. Федів, І. Чвартацький, І. Яцишин. У 1927 р. розпочав діяльність сільський осередок Українська партія праці; до якого належали більше 10 односельців; функціонував гурток “Рідна школа”.
Осередок УНДО був найчисельнішим: понад 40 осіб. У 1930 р. було створено осередок ОУН.
У 1900–1939-х рр. у Лісниках діяли філії товариств “Просвіта”, “Відродження”, “Луг”, “Січ”, “Сокіл”, “Союз Українок”, “Сільський господар” та інших.
У 2005-2006 рр. у селі створено осередки громадських організацій: «Молода Просвіта», НСОУ «Пласт», фізкультурно-спортивний клуб «Олімп».
20 вересня 1939 р. в село зайшла Червона армія; розпочались арешти членів та прихильників ОУН, інших духовних та громадсько-політичних діячів, членів їхніх родин. Більше 20 сімей репресували і вивезли у більшовицькі табори.
Від 5 липня 1941 р. до 18 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією.
Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії С. Гаховський (1924–1945), В. Іваницький (1922–1945), Р. Майський (1911–1945), М. Стухлий (1912–1941), І. Фаріон (1924–1945), П. Харий (1915–1945) та інші. Радянська влада репресувала, а згодом реабілітувала 33 жителів Лісників.
Загалом від окупантів постраждали більше 300 мешканців села. Багато хто у ці буремні роки еміґрував за кордон.
Авторитетним представником націоналістичного руху села й повіту був Іван Яцишин (псевда “Беркут”, “Гордієнко”, 1914 р. н) – провідник ОУН на Бережанщині, від осені 1943 р. – референт військової розвідки 3-ї ВО «Лисоня», майор УПА; внаслідок зради потрапив у серпні 1945 р. в засідку органів НКДБ; убитий разом із бойовим побратимом І. Кедюличем (псевда: “Чубчик”, “Довбня”) в урочищі Спалена Соснина неподалік Лісників. 12 жовтня 2008 р. на місці загибелі цих вояків освячено пам’ятний хрест.
У січні 1949 р. в селі створено артіль “Шлях до комунізму”; згодом перейменовано на колгосп “Червоні Бережани”; потім господарство приєднали до колгоспу ім. Б. Хмельницького.
У центрі Лісників встановлено (1995 р.) символічну могилу односельцям, які віддали життя за волю України. На цвинтарі є братська могила лісничан, котрі загинули від тортур у Бережанській тюрмі в червні 1941 р.; тут поховані молоді українські патріоти М. Варчак, Т. Танчак, Г. Яцишин та М. Яцишин. Останній бій між повстанцями і каральним загоном МДБ відбувся у Лісниках 29 квітня 1951 р., на Великдень. Громада села встановила кілька меморіальних плит та хрестів на місті загибелі членів ОУН і вояків УПА. Зокрема в урочищі Рембово 24 серпня 1997 р. освячено пам’ятний хрест героям-повстанцям І. Логушу, І. Прийдуну, С. Стухлому, Г. Яцишину, які загинули на цьому місці 22 березня 1946 р. В урочищі Могилки встановлено пам’ятний хрест на місці загибелі повстанця М. Паливоди, який загинув 16 липня 1945 р. під час тотальної облави. 12 жовтня 2008 р. на місці загибелі провідників УПА І. Кедюлича (“Чубчика”) та І. Яцишина (“Гордієнка”) освячено пам’ятний хрест.
Серед свідомих лісничан є учасники АТО та ООС.
Відомі односельчани
Серед відомих уродженців Лісників:; Іван Дідух (1908–1961) – священик, громадсько-просвітницький діяч; Василь Танчак (1895- 2000), священик, радник Йосипа Сліпого, громадський діяч; Василь Демчишин (1904–1951) – священик, просвітницький діяч Микола Марків (1898-1966) – священик, активний громадський діяч в діаспорі; Володимир Ратич (1892-1968) – священик, активний учасник культурно-просвітницького життя, репресований; Іван Ратич (1884-1973) – священик, громадсько-просвітницький діяч; Степан Ратич (1890-1968) – священик, активний громадсько-політичний діяч, репресований; Мирослава Захарків (1931–2008) – майстер декоративно-ужиткового мистецтва (художня вишивка); Микола Легета (1921–1997) – громадсько-політичний діяч, організатор СУМу, фундатор будівництва Українського Культурного Центру в м. Детрой.; Ірина Олексів (1936 р. н.) – майстер художньої вишивки; Василь Шепета «Чорний» (1920 – 12 липня 1946 р. в с. Стегниківці, нині Тернопільського району) військовик, командир сотні “Бурлаки” УПА, 3-ї ВО «Лисоня».